Для батьківських зборів

За роки навчання в початкових класах від 7 до 11 років відбувається становлення людини. Звичайно, цей процес не закінчується до закінчення початкових класів, але як раз на ці роки припадає найбільш інтенсивний відрізок людського життя.

Учень повинен навчитися не тільки працювати, а й жити багатим духовним життям. Це період морального, фізичного та естетичного розвитку, період становлення нервової системи. Цей період, який найбільш сприятливий для розвитку і формування тієї чи іншої функції, якості, властивості, психологи називають сензитивним. Якщо він упущений, то ці якості формуються важко. Те, що упущено в дитинстві, ніколи не відшкодувати в роки юності, і тим більше в зрілому віці.

У 1 класі до нас приходить багато дітей педагогічно запущених, з хворою нервовою системою, які хочуть, але не вміють вчитися, які не хочуть вчитися, не вміють керувати собою. Чому? Причин багато:

слабке загальний розвиток;

дефіцит спілкування з батьками (з дітьми не займаються або діти живуть з бабусею);

конфліктні ситуації в сім'ї;

одна дитина в сім'ї, неповноцінне спілкування;

надмірна любов до свого чада.

Звідси і помилки у вихованні.

Виховання власного сина, дочки - найважливіша діяльність громадянина, його громадянський обов'язок (Конституційний обов'язок).

Часто чую від батьків: «... Так зайняті, так зайняті - ніколи зайнятися дітьми». Гріш ціна такому батькові чи матері, яким ніколи виховувати свою дитину.   Прекрасні діти виростають у тих сім'ях, де мати і батько по-справжньому люблять один одного і разом з тим люблять і поважають людей, дітей і знаходять для них час. Дитину таких батьків видно одразу. У такої дитини мир і спокій в душі, стійке душевне здоров'я, віра в до6ро, в учителя, в чуйність до людей.

Любов до дитини ... Важко переоцінити значення цього батьківського почуття у вихованні особистості, що розвивається. Любов - творець всього до6рого, піднесеного, сильного і світлого. Без любові до дитини батько і мати не можуть бути хорошими вихователями, без неї неможливий душевний контакт, від якого залежить взаєморозуміння дорослого і маленького, без неї не можна прищепити маленькій людині душевну щедрість, чуйність, доброту.

Що значить любити дитину? Одні вважають, що лю6ити дитину - це значить заздалегідь підготувати її до самостійного життя, маючи чітке уявлення, яку людину вони хочуть виростити. Ці батьки прагнуть поєднувати свої почуття до дитини з розумною вимогливістю, добротою і строгістю, повагою до неї і вірою в її можливості ...

Інші впевнені, що любити дитину - це значить пестити і ніжити її, опікати і страхувати від усіляких зусиль - і фізичних і моральних. Ці батьки, на жаль, не хочуть зрозуміти, що любов до дитини хоча і дуже багато значить в її вихованні, але не найголовніше. ( «Любити дитину - це і курка вміє» - говорив М. Горький).

Не хочуть зрозуміти вони і того, що сильне, але нерозумне, сліпе почуття робить виховання нелегкою справою і часто не приносить радості і щастя ні дитині, ні їм самим. Про батьків, одержимих любов'ю, А.С. Макаренко говорив:

«Чому люди розсудливі, які можуть добре працювати, вчитися, навіть отримали вищу освіту, значить, з нормальним розумом і здібностями, громадські працівники, які можуть керувати цілими установами, відомствами, фа6рикою або яким - небудь іншим підприємством, які мають з дуже різноманітними людьми нормальні стосунки - і товариські, і дружні, і які завгодно - чому ці люди, зіткнувшись зі своїм власним сином, робляться людьми, нездатними розібратися в простих речах? Тому, що вони в цьому випадку втрачають той здоровий глузд, той життєвий досвід, ту саму мудрість, яку вони накопичили за своє життя. Перед своїми дітьми вони стають як люди ненормальні, нездатні розібратися навіть в дрібницях. Чому? Єдина причина - любов до власного дитині. Ніхто не може з'їсти 10 кг хліба і пишатися тим, що так добре поїв. І любов вимагає дозування, вимагає міри ».

Якщо маленька дитина постійно відчуває на собі передозування батьківської любові, то це прекрасне почуття починає діяти на дитячу душу подібно до отрути. Чому, наприклад, дитина виростає безпорадним? Або споживачем і егоїстом, який вважає, що всі зобов'язані йому, а він нікому?

Однозначної відповіді тут не може 6ути, але безперечно, що одна з причин - надмірне батьківське почуття, при якому дорослі не в змозі відмовити, заборонити, суворо спитати з дитини. «Ще малий!» - Виправдовують вони з себе. Під цим же приводом позбавляють його самостійності. «Він ще не вміє, йому це не під силу ...» і т.д.

Чому іноді батьки бувають безпорадними перед дитячим свавіллям? Чому часом не помічають власної виховної неспроможності? Чому не вдається формувати в дитині ті риси характеру, які б їм хотілося бачити в ньому?

Батьки, засліплені своїм почуттям до дитини, подібні до людини з зав'язаними очима: вони не в змозі бачити в ньому «світло» і «тіні». І, так як ці батьки завжди схильні ідеалізувати улюблене дитя, вони бачать в ньому лише «світлі» якості.

«Темних» плям вони не можуть помічати. Невміння ж бачити недоліки своїх дітей робить таких батьків педaгoгіческі безсилими. Адже уявний дитина і реальний не збігаються по своїх достоїнствах, а звідси і вибір методів в підході до нього, на жаль, не той.

Які тільки відтінки не набуває батьківське почуття, якщо воно нe підпорядковано головній меті - виховати людину! Тут додається і помилкова тривога: "Раптом захворіє?" або «Як би чого не сталося!», і поблажливість: «Поки малий - побалувати не гріх», «Це всього лише безневинні пустощі!», і батьківський егоїзм: «Не пущу, сиди вдома!», «Це поганий хлопчик,   не грай з ним! », і захопленість:« Розвинений не по роках! ",« Покажи, як ти вмієш! », і невіра в дитячі можливості.

Одержимі бажанням не затьмарювати радості дитинства, батьки намагаються застрахувати дитину не тільки від реальних, а й від уявних випадковостей. Вони не помічають, що їх любов є нагірше маленькій людині: позбавляють його самостійності, формують егоїзм, почуття винятковості. Чи багато коштує така любов, яка не готує дитину до життя, формує в ньому неправильне уявлення про відносини з людьми і, в общем-то, калічить їх морально ..

В результаті виростає людина з споживчими поглядами, позбавлений почуття обов'язку перед батьками та оточуючими людьми.

лист

«Хочу з вами порадитися з приводу виховання дочки Іри. Справа ось в чому. Іра - дитина, як дитина, нічим особливим не відрізняється. Ми з дружиною намагаємося якомога раніше привчити до самостійності, загартувати фізично і, якщо так можна висловитися, морально. Може бути, це викликано невдоволенням собою - в дитинстві мене дуже довго водили за руку, плекали і пестили. Я був єдиним і улюбленою дитиною у батьків з усіма витікаючими з цього наслідками.

Скажу відверто: після отримання атестата зрілості самої зрілості у мене і в помині не було. Чи не прі6авілось її і в наступні 2 роки - я продовжував жити з батьками. А потім, коли закликали в армію, почалася жорстока ломка і характеру, і організму. Організм зміцнів і пристосувався до нових умов досить швидко, а ось перебудова характеру тривала і тоді, коли, демобілізувавшись з армії, обзавівся сім'єю. Став самостійно заробляти.

Зараз мені 36 років, а вона, ця перебудова, все ще триває, хоча і не так важко і болісно, ​​як спочатку. Колишню труднощі зрозуміти легко. Адже в дитинстві для мене всім і всіма були батьки. Я знав - все існує для мене і заради мене. Варто мені побажати чого - або, і це бажання тут же здійсниться. А, виявляється, що не "все для мене», а, навпаки, «я для всіх». І, щоб взяти що - небудь, потрібно спочатку дати, і дати часто більше ... »

«Жорстока ломка характеру» в зрілому віці - ось що відбувається тоді, коли батьки люблять свою дитину без міри. Дорогою ціною, мабуть, розплачувався чоловік за нерозумне батьківське почуття! Скільки важких років повинно було пройти, щоб, подолавши самого себе, він зміг зрозуміти мудру істину: «Не все для мене, а навпаки - я для всіх!»

Зростають наші діти на благодатному грунті не по днях, а по годинах. Тільки й чуєш: «Щасливе у них дитинство! А ми що бачили свого часу? »Ось і намагаються деякі батьки дати своїм дітям все, чого були позбавлені самі, виконати будь-який каприз улюбленого чада. Але ось ре6ёнок пішов в школу. Учё6а - вже працю, відповідальність. Але далеко не всі батьки намагаються вселити це своїм дітям. Дещо - хто дивиться на старанність крізь пальці. «Зашкутильгав» дитина в навчанні, значить - втомився. Починають його жаліти, потурання слід за потуранням. Так упускається важливий момент у формуванні людини - навчити його долати труднощі. У 15 років цей «втомлений» дитина починає пити сухі вина і, не знаючи праці, одягається по сверхмоде. Але тільки саме життя підтверджує - виховання відповідального ставлення людини до своїх обов'язків з дитинства, висока вимогливість в навчанні, залучення до цього, а не до «іграшковому» праці - ось головний шлях становлення людини.

Батько! Люби свою дитину! Але не сліпо.   Не потураючи його капризам, а вимогливо і ніжно, виховуючи ОСОБИСТІСТЬ.

Джерело: http://www.edu21.cap.ru/?t=eduid&eduid=5658