До 1025-річчя хрещення Київської Русі

Запровадження в Київській Русі 988 р. князем Володимиром Великим християнства, безперечно, було великою історичною подією не лише для Києва, але й для всієї Київської Русі і навколишніх держав. Воно означало перемогу феодальних стосунків Київської Русі над відживаючим родовим ладом і зіграло позитивну роль у розвитку древньоруської культури та підвищенні авторитету серед більшості країн, де християнство існувало і було прийняте раніше. Але не відразу зважився Володимир на такий рішучий і вельми ризикований крок у язичницькiй Русі, де «стара віра» вкорінилася і зміцніла з приходом до Київської Русі Рюрика і перших продовжувачів Рюриківської спадщини.

987 р. київський князь Володимир уклав союзний договір і з візантійським імператором Василем II, за яким Володимир обіцяв імператорові допомогу в боротьбі за престол Візантії з самозванцем Бардом Фокою. 

Перед цим 986 р. резиденцію Володимира в Києві почали відвідувати представники різних релігій і вірувань, вмовляючи його прийняти те чи інше віросповідання. І послухав князь Володимир своїх мудрих бояр і старців, які заздалегідь побували в інших країнах, і вирішив зупинитися на виборі грецької релігії, тобто християнства візантійського зразка. Такому виборові сприяла і політична обстановка того часу. Передусім у цій обстановці головну роль відігравали давні й міцні зв’язки Київської Русі з Візантією i певні позиції, зайняті її церквою на Русі, починаючи з IX сторіччя. 

Поспішно і необачно хреститися в грецьку віру Володимир не став, щоб не прохати про це в греків, оскільки передбачав, що греки стануть дуже зарозуміло ставитися до нього. Пішов він у грецьку землю з великим військом і 988 р. взяв в облогу грецьке місто Корсунь (Херсонес) і сказав городянам, що, якщо вони не здадуться, то він готовий стояти хоч три роки. Мешканці Корсуня, знемагаючи від спраги, здалися, і Володимир з дружиною увійшов до міста Корсунь. І послав сказати до царів грецьких, братів Василя і Костянтина, що хоче одружитися з їхньою рідною сестрою — дівчиною Анною, і якщо її не віддадуть за нього заміж, то він зробить столиці Візантії Царграду (Константинополю) те ж саме, що зробив у Корсуні. 

Анна довго не погоджувалася, оскільки їй це одруження здавалося полоном, і було ненависнішим аніж смерть. Але після вмовлянь братів із великим смутком вона попрощалася з рідними та відправилася в дорогу. Перед її від’їздом грецькі царі поставили Володимиру умову, щоб він перед одруженням прийняв християнську віру, оскільки не прийнято було у християн видавати своїх жiнок за язичників. І Володимир був змушений погодитися. 

І попливла Анна в кораблі з Царграда до Корсуня через Чорне море до Володимира Святославовича. Як повідомляє літописець, в цей час у князя розболілися очі, і він став погано бачити. Коли Анна про це дізналася, то порадила Володимирові якомога швидше хреститися, щоб отримати зцілення. І Корсунський єпископ із православними священиками хрестили Володимира (у хрещенні отримав ім’я Василь), і прозрів він в ту саму мить, коли поклав священик на нього свою руку. Багато хто з дружинників, побачивши це, також хрестилися. 

Хрестився ж Володимир у церкві святого Василя, що стояла в Корсуні посеред міста, де мешканці збиралися на торг. На вдячність за дружину свою гречанку Анну повернув Володимир місто Корсунь грецьким царям. Повернувшись з Анною до Києва, Володимир хрестив усіх своїх синів, а весь київський пантеон дерев’яних язичницьких богів велів порубати. Страшного ідола Перуна прив’язали до кінського хвоста і скинули до води. А народу князь велів сказати: «Нехай всі приходять до ріки (Дніпра) хреститися. Хто ж не прийде — той буде мені ворогом». І всі люди з радістю йшли хреститися, і говорили один одному, що раз князь і дружина прийняли її (релігію), значить вона добра. 

Влітку 988 р. безліч людей прийшло до Києва на берег. Всі ввійшли у воду, а князь Володимир і священики стояли на березі. І хрестили священики всіх, навіть маленьких дітей, які сиділи на руках своїх батьків. І всі раділи, що узнали Єдиного Бога. Хрестившись, люди пішли в свої будинки, а Володимир наказав будувати нові церкви і ставити їх на тому місці, де раніше стояли язичницькі кумири. І поставили церкву святого Василя на пагорбі, де раніше стояв Перун і інші боги, і де приносили їм люди жертви. І почалося хрещення людей і в інших містах і селах, а князь наказав збирати у кращих людей їхніх дітей і «отдавать в учение книжное». 

989 р. у Києві на замовлення Володимира почалося будівництво візантійськими майстрами собору Богородиці. На його будівництво і утримання після завершення будівництва (996 р.) князь виділяв десяту частину своїх прибутків, звідки й походить ще одна назва церкви — Десятинна. І прикрасив її Володимир іконами, посудинами і хрестами, які вивіз із Корсуня, і поставив у ній служити корсунських священиків. А 991 р. Володимир заклав град Бєлгород і набрав у нього багато людей із інших міст, бо любив це місто. 

На закінчення потрібно зазначити, що після офіційного прийняття християнства на Русі стали повсюдно виникати не лише дерев’яні церкви, але й цілі кам’яні монастирі та храми. Київська Русь ставала митрополією константинопольської патріархії. Константинопольський патріарх призначав на Русь київського митрополита, а руська митрополія ділилася на єпархії на чолі з єпископами. Своєю чергою єпархії ділилися на парафії, керовані парафіяльними священиками. Взаємовідносини церкви і держави оформлялися спеціальними великокнязівськими церковними статутами. Маючи свій суд і законодавство, церква прагнула з їхньою допомогою впливати на суспільство, і, передусім, на його духовне життя. Як уже зазначалося вище, в Х—ХI ст. церква існувала на кошти, які виділялися їй у вигляді десятої частини (десятини) від данини, судових штрафів і митних зборів, які стягуються державою. 

Таким чином, потрібно зробити загальний висновок, що запровадження християнства в Київській Русі Володимиром Великим 988 р. зіграло велику роль у зміцненні єдності древньоруської держави, до чого прагнув і князь Володимир, проводячи свою адміністративну реформу в державі. Окрім того, християнська церква брала під свій захист кожну родину, виступаючи проти поганського звичаю кровної помсти, сприяла розвитку писемності, літератури, мистецтва і монументального будівництва.