Як проходить атестація учителів у Великій Британії

Відкритий урок ‑ причина стресу вчителів

Згідно з останніми дослідженнями, переважна більшість учителів Великої Британії вважають, що відкриті атестаційні (в англійській термінології градуювальні, ‑ пер.) уроки є однією з основних причин стресів і тривожності у професії вчителя.

Значна кількість респондентів, які взяли участь у дослідженні, проведеному на замовлення Спілки університетів і коледжів Англії, заявили, що відкриті атестаційні уроки нагадують «бомбу з годинниковим механізмом», яка все частіше використовується в навчальних закладах як «дисциплінарний батіг» для «биття персоналу».

Понад трьох із половиною тисяч викладачів англійських коледжів відповіли на запитання онлайн-анкетування. Більшість респондентів не наполягають на негайній відміні відкритих атестаційних уроків, але, урешті-решт, хочуть бачити альтернативу такого оцінювання своєї роботи.

Директор із наукових досліджень і розвитку безперервної освіти Метт О’Лірі з Вулверхемптона, який проводив дослідження, зауважує: «Установлено, що відкритий урок найімовірніше є найзначнішою причиною численних суперечок і скарг у країні».

Опитування давало респондентам право анонімно додавати у відповіді коментарі, унаслідок чого було зібрано, а потім оброблено порядку 100 000 слів у ремарках.

Наприклад, один із респондентів відзначив: «Проблема в тому, що частина вчителів «дають» відкриті уроки й одержують при цьому більш високі оцінки, ніж ті, хто систематично непублічно проводить більш цікаві уроки, але з ряду причин не може показати добрий рівень на відкритих уроках просто через «нерви».

Ще одна типова відповідь була такою: «Процес спостереження на відкритому уроці використовується для залякування частини викладацького складу, який не дуже хорошої думки про менеджерів навчального закладу».

О’Лірі вважає, що атестаційні уроки не є точним способом оцінювання викладання: «Незалежно від того наскільки об'єктивно насправді оцінюється урок, виникає маса запитань, пов'язаних з обґрунтованістю та достовірністю спостереження як методу оцінювання. Якщо взяти повне середнє навантаження викладача коледжу (зараз воно становить більше 800 годин на рік), то неправильно, усього лише маючи дані спостереження за формальними схемами аналізу на одному уроці, використовувати їх як всеосяжну оцінку професійної компетентності й ефективності роботи викладача».

Керівник дослідження робить висновок, що пряму залежність між результатами відвідування внутрішньошкільних відкритих уроків і можливими дисциплінарними процедурами, аж до звільнення викладача, треба «розірвати».

При оцінюванні вчителів за наслідками відкритих уроків використовується чотирибальна шкала, що градуює рейтинг учителя як «видатний», «добрий», «вимагає покращення» та «неадекватний». Якщо вчителі одержують рейтингову оцінку «вимагає покращення» або «неадекватний», їм пропонують повторно проводити відкриті уроки протягом 4‑6-ти тижнів, і, якщо покращення не має, це може спровокувати всілякі дисциплінарні процедури, аж до звільнення.

«Існують дійсно точні процедури надійного оцінювання, наприклад, використання в якості оцінки банку даних про вчителя, ‑ відзначає О’Лірі. ‑ У нас є професійні інспектори високого рівня, які покладаються не тільки на висновки відкритих уроків, а і, знаходячись у навчальному закладі, оцінюють його роботу комплексно, використовуючи надійну доказову базу».

Він рекомендує й ряд інших методик оцінювання роботи викладачів, що також включають наявність доказової бази, наприклад, методики самооцінки, експертної оцінки, зовнішньої перевірки та зворотного зв'язку з учнями.

Принаймні вже п'ять провідних коледжів Англії відмовилися від атестаційних відкритих уроків. У вересні минулого року коледж міста Оксфорда припинив проводити відкриті уроки і замінив їх динамічним оцінюванням взаємного спостереження із включенням результатів вивчення думки учнів.

Рой Бентлі, викладач соціології, управління та політології в цьому коледжі, уточнює: «У нас не проводилися відкриті уроки для атестації вчителів ані цього року, ані протягом ряду попередніх років, оскільки й педагогічний колектив, й управлінський персонал стали все більше відкрито виражати незадоволеність традиційною моделлю. З часом усе ставало все більш і більш шаблонним, коли викладачі думали перше за все про «критерії», узагалі переставши впроваджувати які б то не було інновації, й упускали з виду учнів, заради яких вони виконують свою роботу».

Майкл Аллен, Велика Британія